Ми невипадково вирішили розпочати наш проєкт «Сила в науці» з особистості начальника кафедри тактики командно-штабного факультету, кандидата військових наук, доцента, полковника Євгена Башкатова. 17 років досліджень у сфері науки, яка є першоосновою для кожного військовослужбовця – тактика. Цей факт говорить сам за себе. Про потяг, який прямував у майбутнє, тактику як шахову дошку та кого Євген Башкатов вважає батьком у науці, читайте далі в матеріалі.
Перші 4,5 роки на шляху до офіцерського життя
Початок липня 1992 року став для Євгена Башкатова доленосним. Саме в цей період, випускник однієї із харківських шкіл підійшов до будівлі Академії Нацгвардії із невичерпним бажанням – стати військовослужбовцем. Його бажанню судилося здійснитися, але треба було пройти випробування та не зламатися. Складання вступних іспитів та курс молодого бійця у навчальному центрі – були першими.
«Першим із вступних іспитів була хімія. А склавши її на відмінно, я отримав путівку до навчання в Академії. Коли зачитували списки зарахованих, стояв у передостанній колоні та вже майже втратив надію на вступ. Тоді викладач хімії Людмила Алхімова сказала, що я найкраще склав іспит, тому потрібно дати мені можливість вступити до навчального закладу. Так, я вскочив у вагон потяга, який прямував у майбутнє».
«Однією із складових моєї спеціальності був переклад. А це декілька занять іноземної мови на день та військові дисципліни. Було складно, але завдяки наполегливості все здолав. Загалом, закінчив навчання в Академії у 1997 році з дипломом із відзнакою, а потім розпочалося моє офіцерське життя. Хочу додати, що знання іноземної мови стало в нагоді, коли вже командиром взводу спеціального призначення курсантів 3-го та 4-го років навчання Академії потрапив на спільні навчання до Каліфорнії у 1997, а потім у 1999 році. Допомогло знання іноземної мови й у виконанні миротворчої місії у Косово протягом 2003-2004 та 2007-2008 років».
Початок наукової діяльності та приклад наставників
Уже протягом восьми років Євген Башкатов очолює кафедру тактики Академії Нацгвардії. Проте, розпочинав свою службу гвардієць із посади курсового офіцера, потім виконував обов’язки старшого офіцера науково-організаційного відділу та начальника курсів підвищення кваліфікації. Після повернення із миротворчої місії у 2004 році почав займатися викладацькою діяльністю на кафедрі тактики. Також, полковник із теплотою згадав людину, якій вдалося розгледіти його потенціал та відкрити наукову сферу.
«Дуже вдячний полковнику Олегу Сачкову, який запропонував посаду офіцера науково-організаційного відділу в 2004 році, де я розпочав перші кроки до наукової кар’єри. А однією із перших моїх науково-дослідних робіт було дослідження, пов’язане зі сферою національної безпеки держави, яке ми готували на замовлення МВС та РНБО. Своїми наставниками також вважаю Юрія Бабкова, Олександра Попригіна, Володимира Бацамута, Григорія Дробаха та Олександра Шмакова. До речі, професора Григорія Дробаха вважаю ще й своїм батьком у науці. Під час навчання в ад’юнктурі у 2009-2012 роках, саме він був керівником моєї дисертаційної роботи. А працював я над методикою обґрунтування раціонального складу заходів та угрупування внутрішніх військ для охорони правопорядку в районі надзвичайного стану, введеного за умов виникнення масових безладь».
Тактика – це шахова дошка
На викладацькому рахунку Євгена Башкатова такі дисципліни як методична підготовка, основи управління військами, загальна тактика, тактична підготовка військ, службова та бойова діяльність Національної гвардії України. Понад 25 наукових публікацій офіцера друкувалися у низці наукових видань України, а також Словаччини, Румунії та Німеччини. Більше того, пройшовши шлях від викладача до начальника кафедри тактики, у Євгена Геннадійовича склалося своє, і потрібно сказати, доволі цікаве бачення цієї військової дисципліни.
Головне в роботі – передати досвід
Іти у напрямку мети
Говорять, що щастя — це коли ти щасливий ідеш на роботу і щасливий повертаєшся з неї. Це той баланс, який потрібно знайти у житті. І Євген Башкатов його знайшов. При цьому, побудувавши успішну військову кар’єру, він завжди знаходить час для того, що є головним для нього як людини – своєї родини.
